Існує стара «страшилка»: якщо Bitcoin стане надто дорогим, транзакції почнуть задихатися. А якщо Ethereum злетить до десятків тисяч доларів — мережа нібито розвалиться через комісії. Це звучить логічно, доки не починаєш розбиратися в механіці. А механіка тут нудна, інженерна — і саме тому заспокійливо спокійна. Ціна монети й ціна транзакції пов’язані слабко. Їх плутають переважно ті, хто ніколи не зазирав усередину блоку.
Почнемо з Bitcoin. Блоки з’являються не тому, що «є транзакції», а тому що є час і консенсус. Приблизно раз на десять хвилин мережа повинна узгодити новий стан реєстру. Навіть якщо транзакцій нуль, блок усе одно буде знайдено. У ньому буде coinbase-транзакція — винагорода майнеру. Це і є емісія, акуратно вбудована в процес підтвердження історії. Сатоші вигадав схему, де безпека, час і випуск монет злиті в один ритуал. Тому порожні блоки — не баг і не трагедія, а нормальне «дихання» системи.
Коли транзакцій багато, починається аукціон. Але це не аукціон «хто багатший», а аукціон «кому терміновіше». Кожен переказ задає ставку — sats/vB, тобто сатоші за віртуальний байт. Блок обмежений за вагою — приблизно 4 млн weight units — і майнер збирає такий набір транзакцій, де сумарна комісія максимальна. І все. Жодної магії. Якщо ви поставили 5 sats/vB, а ринок стоїть на 50 — чекатимете. Якщо мережа порожня, достатньо і 1 sat/vB. Ціна біткоїна в доларах тут другорядна: вона лише множить результат.
Звідси логічне питання: навіщо взагалі рухати біткоїни, якщо це цифрове золото? Відповідь проста. Їх рухають рідко й великими сумами: холодне зберігання, ребалансування у кастодіанів, відкриття та закриття каналів другого рівня. Для кави біткоїн давно не потрібен. А для «лежати й підтверджувати володіння» — ідеальний.
Щоб це «лежання» не заважало тим, кому все ж потрібно рухатися, у 2017 році з’явився SegWit. Його запропонували розробники Bitcoin Core і прийняли через болісний, але показовий консенсус. SegWit виніс підписи з основної структури транзакції в окремий простір — witness. Це вирішило проблему transaction malleability — тонку, але фундаментальну інженерну хворобу раннього біткоїна, через яку було неможливо безпечно будувати складні схеми поверх L1.
Практичний ефект виявився подвійним. По-перше, транзакції стали немутованими, а отже придатними для платіжних каналів і L2. По-друге, підписи перестали займати місце в основному «тілі» блоку. Формально блок залишився 1 МБ, але фактично вміщує більше операцій. Сьогодні приблизно 80%+ усіх ончейн-транзакцій Bitcoin проходять через SegWit-адреси. Решта — старі формати. Їх не «забороняють» з однієї причини: величезний пласт UTXO історично знерухомлений — частину ключів втрачено, частина лежить у старих сховищах, де немає стимулу мігрувати. Це не відставання, а археологія.
Тепер — рахувати, а не вірити. Припустімо, Bitcoin коштує $1 000 000. Типова SegWit-транзакція — близько 140 vB. За помірного завантаження мережі та ставки 10 sats/vB комісія буде: 140 × 10 = 1400 сатоші = 0,000014 BTC ≈ $14. Навіть за 20 sats/vB — близько $28. Це ціна остаточного, незворотного запису в найзахищенішому реєстрі планети. Не апокаліпсис.
Поверх цього фундаменту виріс Lightning Network. Його часто критикують за UX і складність — справедливо. Але за призначенням він працює рівно так, як задумано. Lightning — не заміна L1, а надбудова для мікроплатежів. Ви один раз платите ончейн-комісію за відкриття каналу, потім ганяєте всередині нього тисячі операцій майже безкоштовно, і наприкінці платите за закриття. У блокчейні фіксується лише підсумок. Комісії всередині Lightning вимірюються тисячними частками цента, а мережа вже тримає кілька тисяч BTC ємності — крихітну частку supply, але з величезною оборотністю. Біткоїн не зобов’язаний масштабуватися на L1. Він масштабується по периферії, зберігаючи консервативне ядро.
Тепер Ethereum. Він став платіжною мережею, але не став платіжною одиницею. Гроші по ньому рухаються постійно — просто це зазвичай не ефір. Стейблкоїни зробили свою справу. Навіщо переказувати ETH peer-to-peer, якщо можна переказувати токенізовані долари, не думаючи про волатильність? У підсумку ефір став не «грошима», а паливом комп’ютера, який виконує код, зберігає стан і гарантує, що правила не будуть переписані заднім числом.
І це не теорія. У 2025 році мережу Ethereum перевірили ділом. Коли після зламу великої біржової інфраструктури на L1 пішли активи приблизно на $1,5 млрд, Ethereum не став «відкочувати» історію. Бо вже знав ціну таким рішенням. Гроші пішли — і мережа вистояла. Для контрасту: в екосистемах нового покоління на кшталт Sui після зламу на сотні мільйонів протокол просто натиснув кнопку паузи та відкату. Швидко. Ефективно. І абсолютно централізовано. Ethereum обрав іншу дорогу — і заплатив за неї репутацією «заліза», а не «пластиліну».
Газ в Ethereum — це не комісія за переказ, а ціна обчислень. Кожен смартконтракт — маленька програма, і мережа чесно рахує, скільки ресурсів вона спожила. Коли таких програм багато, базова комісія зростає. Це знову аукціон — але вже за обчислення та дані. Ціна ETH у доларах множить результат, але не визначає його.
Щоб зрозуміти масштабування Ethereum, важливо спочатку зрозуміти, ким він вирішив стати. Базовий шар — це backend децентралізованого інтернету. Його завдання — не обслуговувати мільйони дрібних операцій, а гарантувати незмінність станів і фінальність розрахунків. Усе інше — швидкість, UX і дешевизна — свідомо винесено назовні.
Наступний крок — відокремити дані від обчислень. Довгий час rollups платили за публікацію даних як звичайні смартконтракти — через calldata. Це працювало, але було дорого. З появою blobs Ethereum запровадив окремий дешевший простір для тимчасових даних L2. Blob потрібен лише на момент верифікації — потім зникає. Ethereum перестав бути «жорстким диском» і став центром перевірки та консенсусу. Безпека — постійна, дані — тимчасові.
Далі — rollups. Arbitrum і Optimism — оптимістичні. Base зробив цю модель масовою. Сьогодні більшість користувацьких транзакцій в екосистемі Ethereum уже живе в L2, де комісії вимірюються центами.
Ключовий момент — базовий шар. Ethereum свідомо перетворюється на «суд і нотаріус». L1 — це місце, де дорого, але остаточно. Там корпоративні розрахунки, випуск і облік real-world assets, фіналізація великих станів. Якщо ETH коштуватиме хоч 62 тисячі, як любить повторювати Том Лі, комісія у $6–$12 для таких операцій не буде проблемою.
Окрема лінія — zero-knowledge. zkSync та інші ZK-rollups доводять коректність операцій математично. Це не лише про швидкість. Це фундамент майбутнього Web3: довести, що ти людина, що маєш право, що ти не бот — не розкриваючи даних. На тлі генеративного ШІ ідея Proof of Human перестає бути фантастикою.
У підсумку картина несподівано спокійна. Bitcoin може коштувати мільйон, бо його не потрібно часто рухати, а коли потрібно — є SegWit і Lightning. Ethereum може коштувати десятки тисяч, бо газ — це ціна обчислень, а обчислення масштабуються через rollups і blobs. Комісії не ставлять стелю ціні. Вони лише відображають попит на довіру.
Блокчейни не ламаються від зростання. Вони дорослішають. І що дорожчим стає актив, то сильніший стимул зробити його використання ще дешевшим.